За час мого короткого перебування в Сербії вдалося трохи зняти місцеву залізницю. До цього мені якось не вдавалося проїхатися потягами на «вузькій» Стефенсонівській колії, ось у Сербії трохи вийшло.
Сербські залізниці — це щось із чимось. Здається, що тут не тільки не борються з графіті на рухомому складі, але, навпаки, заохочують пекло розмальовку поїздів. Втім, про все по порядку...
Головний офіс Сербських залізниць знаходиться у чудовій будівлі, фасад якої ґрунтовно вигажений прикрученими до нього кондиціонерами.
Будівля вокзалу в Белграді побудовано ґрунтовно, тут рух почався вже в середині XIX століття. Про це нагадує рік відкриття залізниці, написаний на приміщенні вокзалу римськими цифрами.
Касова зала та зали очікування на вокзалі Белграда зроблені в кращому вигляді, а ось перонів тут зовсім небагато. Шляхи часто заростають травою, що з російських вокзалів у містах явище рідкісне.
Яким же був мій подив, коли побачив, що основна кількість сербських електричок — радянського виробництва! Вони навіть зовні схожі на своїх «широколейних» братів, які їздять просторами колишнього СРСР.
Вокзал знаходиться недалеко від набережної Сави, і після виїзду з нього та найближчої сортувальної станції більшість поїздів повертають праворуч, на один із двох залізничних мостів.
Як і на російських (і взагалі пострадянських) залізницях, у Сербії прийнято пришпандорувати на привокзальній площі якийсь паровоз пам'ятник. І якщо паровоз у Белграді великий, то в Нові Саді зовсім маленький, але разом із путівцем і пристроєм для набору води.
Поїзди до Сербії зазвичай не дуже пунктуальні, і хоча сильного трафіку на дорогах немає, потяг із Суботиці спізнився майже на 15 хвилин. В очікуванні поїзда нудився, знімаючи краєвиди вокзалу. До речі, нікому з шляхівців не спало на думку, що на мене треба напасти, зажадати видалити знімки і перевести в поліцію. Знімай що хочеш – кайф!
Звичайні пасажирські вагони Сербських залізниць несуть на собі безліч службових позначок та якихось регуляторів, але це рідкісний виняток.
... Тому що понад 90% пасажирських (як мені здалося) вагонів затято змальовані графіті! Якщо побачити вагон без графіті, то швидше за все це не сербський поїзд.
У сербів розмальовані вагони — норма і для місцевих поїздів (які іноді замінюють електрички).
...і навіть для міжнародних.
Електрички теж затято розмальовуються місцевими «художниками».
Після наших зелених чи червоно-сірих вагонів дивитись на таке кольорове розмаїття якось дивно. Але потім до нього швидко звикаєш і воно починає набридати.
Місцеві з поїзда ніяк не зрозуміють, що я такого побачив, що почав люто знімати поїзд. Очевидно, з графіті на поїздах вони давно змирилися.
Запитав у машиніста, чому поїзди такі розмальовані, це навмисне так зроблено? Він відповів, що техніки втомилися перефарбовувати і забили на перефарбування, мовляв, без толку. А особисто йому самому так більше подобається.
Єдиний вид рухомого складу, на яких графіті не помічені взагалі це електровози. Напевно, їх якось найкраще охороняють?
У Сербії приміські поїзди бувають двох класів: першого та другого. Другий клас - це радянські електрички та деякі потяги з 2-3 вагонів, що їдуть за розкладом електричок. До речі, радянських електричок «на ходу» в Сербії дедалі менше, їх замінюють дво- та тривагонними поїздами, зате є їхній величезний «цвинтар» неподалік Белграда, який ні ким особливо не охороняється. Перший клас — чимось комфортнішим і трохи дорожчим. Зовні різниця не надто помітна.
Проїзд у поїздах не дуже дорогий. Квиток 2 класу Белград - Нові Сад (близько 90 км) коштує 288 динар, тобто трохи дорожче 100 рублів. Квиток на море, в Бар (Чорногорія) коштує 25-35 євро в один бік, РЗ би такі ціни!
При цьому в порівнянні зі звичайними російськими електричками вони досить комфортні, тут всі крісла (а не лавки!) з підголівниками. Загалом будете в Сербії — рішуче рекомендую кататися на місцевих поїздах.
