ВОГОНЬ, ВОДА І ЯСНЕ НЕБО
Історія Блакитного Берегу як курорту частково заступає собою літопис його ранніх століть. А тим часом подій там відбувалося чимало. Печера Терра-Амата на схилі гори Борон поблизу Ніцци, як повідомили археологи у 1873 р., зберігає сліди стоянки гомінідів, які жили в цій печері приблизно 900 тис. років тому. У 1965 р. археологи розкопали в цій же печері 21 стоянку древніх людей, виявили сліди вогнищ, і на підставі аналізу золи та попелу цифра була скоригована: 450-380 тис. років тому. І все одно це найдавніша знахідка перебування в Західній Європі зниклої гілки попередника гомо са-пієнс, людини розумної (сучасна наука вважає, що його лінія почалася 200 тис. років тому). Судячи з прошарку золи, вогонь печерні люди підтримували постійно. Більш впевнено, віком 40-30 тис. років, датується стоянка кроманьйонців поблизу центру Ніцци. Першими прибульцями з моря у X ст. до зв. е. у регіоні були лігури. Приблизно 700 р. до зв. е. за ними в районі нинішніх Ніцци, Монако, Вільфранша, Антіба, Фрежюса, Тулона почали будувати фінікійці пристані. Наступними колонізаторами були елліни-фокейці у VI ст. до зв. е. Вони заклали торгове поселення Массилія (майбутній Марсель), а ще через 200 років — Нікою (Ніццу). Історики сперечаються про те, хто — фінікійці чи греки — першими привезли сюди саджанці олив, горіхових, вишневих та фігових дерев, виноградну лозу та заснували міста. Безперечно, одне й ті й інші принесли на цей берег цивілізацію. Окремі племена лігурів ворогували між собою, а тут близько 450 р. до зв. е. галли стали воювати з усіма лігурами. Кінець цьому, здавалося, нескінченному хаосу поклали римляни, що прийшли сюди 154 р. до зв. е. У 50 р. до зв. е. Юлій Цезар завоював Месалію, а 18 р. до н. е. імператор Октавіан Август остаточно навів лад. За 6 км від Монако (Ля-Тюрбі) на скелі височить монумент «Альпійський трофей» (6 або 5 р. до н. е.) з колонами на честь перемоги Августа над непокірними племенами. У І-ІІІ її. римляни заклали міста Канни і Фре-Жюс, збудували дороги Віа Аврелія та Віа Юлія Августа, які з'єднали Блакитний Берег з іншими провінціями Римської імперії. Після її падіння, у V ст., знову настає час воєн. За берег боролися між собою остготи, вестготи, бургунди, ломбарди. У VIII ст. сюди прийшли з Північної Африки сарацини (маври), які жорстокістю перевершили всі європейські племена. Палали прибережні міста та села, і їхні мешканці йшли в гори, де виникали обнесені стінами села, які почали називати «кам'яні гнізда». У 732 р. сарацини було зупинено май-ордом франків Карлом Мартеллом у битві при Пуатьє. У ІХ ст. утворилося королівство Прованс, назва якого походить від латинського слова «провінція», в даному випадку провінція Риму Нарбоннська Галія, утворена ще в 123 до н. е. У 1032-1246 р.р. Прованс входив до складу Священної Римської імперії німецької нації. У середні віки Лазурний Берег пережив війни, що спалахували через ворожнечу місцевих правителів, епідемії чуми, неврожаї та голод. Без піратських набігів також не обійшлося. У 1297 р. генуезець Франсуа Гримальді захопив Монако, цей клан править у ньому досі. У 1388 р. Ніцца вийшла зі складу Провансу, перейшовши під владу Савойських графів. У 1480 р. вмирає прованський король Рене Добрий, і залежність Провансу від Французького королівства стає неминучою, офіційно це було закріплено 1486 р., королівство Прованс стало графством. Наступні чотири століття були періодом постійного суперництва Франції та Італії через Лазурного Берега, воно завершилося 1860 р. на користь Франції. З цього часу починається «золоте століття» Лазурного Берега. Назва йому в 1870 р. подарував письменник Стефан Льежар своїм однойменним романом (більше Льежар нічим не знаменитий). Лазур - це, за словником, відтінок блакитного, колір ясного неба. На Блакитному Березі - 300 сонячних днів на рік, Приморські Альпи надійно вкривають його від північних вітрів, і небо майже завжди безхмарно.
Блакитний Берег - поняття не географічне, і межі цього узбережжя відносні. На сході Блакитного Берега, або Французької Рів'єри, є конкретна точка відліку - кордон із Італією. На заході — можливі варіанти: найзахіднішою точкою узбережжя вважаються Сан-Тропе, Йєр, Тулон або Кассіс, а іноді й Марсель. Пляжі займають приблизно третину всього узбережжя. Від Ментона до Антіба вони галькові, далі на захід піщані. Аля західної частини Блакитного Берега характерні також скелясті бухти (каланки). До Лазурного Берегу належать і найближчі острови.
ШЕРШЕЛЯ ВИ
Один із найстереотипніших образів, які тільки існують, — це образ безтурботного солодкого життя на Лазурному Березі.
Проте він не надуманий. Повний комфорт, бездоганний сервіс, найдорожчі атрибути розкоші, вишукані розваги – все це Блакитний Берег може надати. Але набагато цікавіше блискучого світу багатих і знаменитих з їхніми балами удачі — той інтелектуальний світ, який створили великі художники і письменники, які жили і творили тут. Усіх їх перерахувати просто неможливо. Блакитний Берег у своїх романах описували Е. Хемінгуей, Ф. С. Фітцджеральд, Ф. Саган, В. Набоков та багато інших. Чехов не описував Ніццу, але написав у цьому місті «Три сестри». На Блакитному Березі жили і закінчили свій земний шлях Герцен та Бунін. Всі згадані тут письменники ні в чому не схожі один на одного, але в одному вони були разюче одностайні: жоден з них ні у своїх творах, ні в інтерв'ю не оспівав горезвісне «солодке життя». Навпаки, кожен із них по-своєму висловлював через персонажів наполегливі власні пошуки, часом болючі і безуспішні, те, що французи називають joie de la vie — радість життя. Безперечно, в самій атмосфері Лазурного Берега є щось, що спонукає до цих пошуків. Девіз міста Канни - "Життя - це свято" - говорить сам за себе. Каїнський кінофестиваль, як відомо, найпрестижніший кіноогляд світу та водночас найкраща ілюстрація того, наскільки можуть відрізнятися між собою зовнішня парадна оболонка та серйозний зміст явища. Головний приз фестивалю — «Золота пальмова гілка» — присуджується за фільми, звичайно ж, яскраві та талановиті, але й люди, що містять у собі тему відповідальності за все, що вона робить. Існують і інші нагороди: Гран-прі, нагороди найкращим акторові, актрисі, режисеру та сценаристу,
приз журі «Золота пальмова гілка» за короткометражний фільм та «Золота камера» за найкращий дебют. Лауреатами Канського кінофестивалю були режисери-класики сучасного світового кінематографа: Ф. Ф. Коппола, М. Скорсезе, Ф. Шльондоф, Л. Маль, Р. Скотт, І. Бергман, Ф. Фелліні, М. Форман, Б. Фосс, А. Куросава, В. Бен. Л. Фон Трієр, К. Лоуч, К. Тарантіно, Е. Кустуріца, М. Ханеке та інші. І серед них російські режисери: М. Михалков – Головний приз журі за фільм «Втомлені сонцем» (1994 р.), А. Звягінцев – приз журі конкурсної програми «Особливий погляд» за фільм «Олена» (2011 р.). Нагород у різних інших категоріях отримували також А. Сокуров, П. Лунгін, В. Гай Германіка, Ю. Арабов, М. Коренєва, П. Лучишин. На узбережжі понад 50 музеїв, у кожному з яких є унікальні експонати. Найвідоміше з «кам'яних гнізд» Блакитного Берега — містечко Сен-Поль-де-Ванс, в якому лише близько 3000 мешканців. У 1920-ті роки. сюди зачастили П. Сіньяк, М. Утрілло, А. Модільяні, П. Боннар, М. Вламінк, П. Пікассо, Р. Дюфі, X. Сутін. Тоді вони були молоді, невідомі та бідні. Зупиняючись у невеликому готелі «Золота голубка», художники розплачувалися за дах та стіл своїми роботами. Ті з них, хто здобув популярність, потім просто дарували свої роботи «Золотій голубці», і не тільки вони — такий звичай склався в паризькій богемі. В результаті господар готелю став володарем найціннішої мистецької колекції. Ресторан «Золотої голубки» і до цього дня прикрашають полотна цих художників, експозиція часто оновлюється: все одразу показати неможливо. У готелі є й картини М. Шагала, який також довго жив у містечку, тут же він і похований. Шагал створив панно і для місцевого музею "Фонд Майо", який називають "Лувром Лазурного Берега". У його експозиції - твори П. Боннара, Ж. Брака, А. Матісса, М. Шагала, В. Кандінського, Ф. Леже; скульптури та мозаїка А. Міро, Ж. Арпа, М. Джакометті. Історія мистецтва ХХ ст. була б неповною без тих художніх скарбів, якими володіє Лазурний Берег.
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
Північно-східний берег Середземного моря на південному сході Франції.
Адміністративна приналежність: регіон Прованс - Приморські Альпи - Лазурний Берег.
Межі: з Італією та князівством Монако (географічно - анклавом Лазурного Берега).
Мова: французька.
Етнічний склад: французи - близько 70%, решта - італійці, іспанці, каталонці, вихідці з інших країн Європи, країн Азії, Африки. Релігії: католицизм (переважна конфесія), а також протестантизм, православ'я, іслам, юдаїзм.
Грошова одиниця: євро.
Найбільші міста: Ніцца, Канни, Монте-Карло, Сан-Тропе, Антіб.
Найбільша ріка: Вар.
Найважливіші аеропорти: міжнародні аеропорти Ніцца Лазурний Берег у Ніцці та Марсель Прованс у Марселі.
Клімат Середземноморський субтропічний.
Середня температура січня: Ніцца – +6,2°С, Тулон – +9,4°С.
Середня температура липня: Ніцца – +23,2°С, Тулон – +29°С.
Середня температура води з кінця травня до кінця вересня: +20 - +25°С.
Середньорічна кількість опадів: Ніцца – 803,3 мм, Тулон – 684,8 мм. Сніг випадає в середньому один раз на 10-15 років. ЦИФРИ Довжина: близько 300 км (кордони визначаються не точно).
Населення: понад 2 ТОВ ТОВ чол. У рік аеропорт Ніцца Лазурний Берег обслуговує 10 млн. пасажирів.
ЕКОНОМІКА Головна стаття доходів — туризм та пов'язані з ним торгівля, ресторанний бізнес, транспортні та фінансові послуги. Промисловість: парфумерна, харчова. Рибальство та судноплавство.
Сільське господарство: виноградарство та виноробство, вирощування оливок, маслин, квіткової та іншої сировини для парфумерної промисловості.
Ніцца: Замкова гора, Форт-Монт-Альбан (XVI ст.), каплиця Милосердя (бароко, XVIII ст.), каплиця Сан-Сюер (Святої Туринської Плащаниці) (бароко, XVIII ст.), церква Богоматері Покровительки Ніцци (арт-деко, 193). в., ікони, подаровані Миколою II і царською сім'єю), церква та монастир Де Синіє (XIV-XVII її.), парк Шато; музеї: археологічний, витончених мистецтв, сучасного мистецтва, Матісса, Шагала.
Князівство Монако: Старе місто Монако-Вілль, церква Св. Девоти (XI ст.), каплиця Милосердя (бароко, 1635 р.), церква Св. Карла (неоренесанс, 1883 р.), Кафедральний собор (неороманський стиль, 1875 р.) правлячої сім'ї Грімальді, Музей Наполеона та Історичний архів Княжого палацу, форт Антуан (початок XVIII ст., зараз там театр просто неба), казино Монте-Карло (1878 р.), Опера Монте-Карло (Будинок Гарні, 1879 р.), Палац 1, 2, 2, 1, 2, 2, 1879 р. сад, парк Фонтвій, розарій Принцеси Грейс; музеї: археологічний, старого Монако, океанографічний (1910) з підземним акваріумом, воскових фігур.
ПАМ'ЯТКИ
Канни (Канн): Квартал Ле Сюке та вул. Менадье в Старому місті, Старий порт, Леринське абатство на острові Сент-Оноре (засноване близько 410 р.), церква Богоматері Надії (VII ст.), Музей де ла Кастр (археологічний), форт Руаяль, XVII ст., на о. Св. Маргарити, у ньому - Морський музей; Російська православна церква Михайла Архангела (1894 р.), набережна Круазет, вулиця Антіб, культурний центр Мірамар, Палац фестивалів та конгресів.
Антиб: Старе місто, форт Карре (XVI-XVIII її.), замок Грімальді (закладений у XII ст., багато разів перебудовувався), музей Пікассо, в якому представлені також твори Леже, Модільяні, Пікабія, Міро, Пажеса, Армана, Ріш; Ботанічний сад, аквапарк Марінленд.
Сан-Тропе: Цитадель (XVI ст.), Старий порт, набережна Сан-Тропе, музей Благовіщення (твори Пікассо, Матісса та інших художників, що працювали в цьому місті), Будинок метеликів (понад 20 ТОВ екземплярів).
Тулон: Тулонський собор, або Нотр-Дам-де-ла-Сед-де-Тулон (відомий також як Сен-Марі-Мажер), що має статус національної пам'ятки Франції (закладений у 1096 р. на місці базиліки V ст.), церква Сен-Франсуа-де-Поль (бароко, XVIII ст.). (1599); Верхнє місто (забудовувалося в XIX ст.) - Тулонська опера, площа Ла-Ліберте, сади Олександра I, шпиталь Шапюссе, Палац правосуддя; фонтани «Тамбурін» та «Три дельфіни», Музей ретроавтомобілів.
БУДЬ ДОСВІДНІ ФАКТИ
Історія Каннського кінофестивалю ведеться з 1946 р. Вона могла б розпочатися сім років раніше. Почесним головою журі тоді погодився стати Луї Люм'єр, творець кінематографу (нарівні зі своїм братом Огюстом). До програми були включені американський фільм «Чарівник країни Оз» та радянський фільм «Ленін у 1918 році». Відкриття фестивалю планувалося 1 вересня 1939 р. Але цього дня Німеччина вторглася до Польщі, розпочалася Друга світова війна.
Джазмени-віртуози всього світу вважають за честь собі виступити в місті Жуан-ле-Пен. Початок цієї традиції поклало весілля Сіднея Беше, кларнетиста та сопрано-саксофоніста, автора знаменитої композиції «Маленька квітка». Він запросив на урочистість до Жуан-ле-Пена своїх близьких друзів: музикантів, композиторів, художників, кінозірок. 10 днів тут звучав приголомшливий джаз. У 1959 р. Беше помер, і його друзі на згадку про нього вирішили проводити в цьому містечку фестиваль джазу щороку. У 2013 р. відбудеться черговий, 53-й за рахунком. У традиціях фестивалю проведення джазовими маестро-майстер-класів для молодих музикантів.
Наша пам'ять влаштована так, що не забуває ароматів. Аромат Лазурного Берега, в буквальному значенні слова, зберігає стародавнє місто Грас, що стоїть на схилі гори, за 10 км від Канн, оточене квітковими плантаціями. Це один із центрів парфумерної промисловості Франції. У середні віки тут селилися рукавички. У XVI ст. Катерина Медічі запровадила моду на ароматизовані рукавички. У XVII ст. у Трасі працювало вже кілька парфумерних «будинків», які виробляли такі рукавички, а також парфуми. У цьому місті відбувається дія роману П. Зюскінда «Парфумер».
